22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни

Сьогодні в Україні День Скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни

22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова – Ріббентропа 1939 року) та тісну військово – економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ битви стали одними з найбільших у воєнній історії ХХ століття.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території.

Через це Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок.

На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України – Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл.

Не менш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічене і зруйноване у тій страшній війні.

Довідково:

Іспитом на милосердя для вихованців Червоного Хреста України стала Друга світова війна. Саме тоді Товариство підготувало  і направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць.

 

 

Завдяки своєчасній та кваліфікованій медичній допомозі вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри рятували бійців на полі бою, не зважаючи на те, до якої армії вони належать. Tак вони виконували не тільки свій обов’язок медичного працівника, а й проявляли пощаду і милосердя до ворога.

Подвиг тринадцяти українських сестер милосердя, учасниць бойових дій відзначений нагородою імені Флоренс Найтінгейл – справжній подвиг в ім’я життя, хоч і завершувався він часто зі зброєю в руках. Подвигами уславили себе та Червоний Хрест тисячі дівчат і жінок, котрі в лихоліття, закінчивши курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт.

У тилу фронту у осередках Товариства Червоного Хреста України значну увагу приділили не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, що й донині дає змогу медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях.

Та після закінчення війни мир не скоро повернулися на українську землю. Не було його й у рядах Червоного Хреста. Одна з його гілок пішла у підпілля і надавала допомогу пораненим бійцям народно – визвольного руху, що розгорнувся на Західній Україні.

 

 

У силу різних обставин очолити цю гілку добротворців довелося Катерині Зарицькій, голові Українського Червоного Хреста у лавах ОУН-УПА в 1943-1947 рр.

Керуючись принципами гуманізму, нейтральності, та іншими статутними засадами Червоного Хреста,   медичні сестри УЧХ виносили з поля бою поранених не тільки своїх, але і чужих вояків. Та коли Катрусю в 1947 р. арештувало НКВД, на цю обставину радянський суд не звернув жодної уваги, і вона, як політв’язень, промучилася у сталінському ГУЛАГу повних 25 років.

Потім, після повернення на волю, їй було заборонено проживати у Львові. Жила в Хмельницькій області, а під час “відлиги” – в м. Коломиї на Прикарпатті. Там і відійшла у кращий світ. В роки незалежної України, рідні перепоховали її тлінні останки на Личаківське кладовище у Львові, поряд з могилою чоловіка, Михайла Сороки, також борця за волю України.

У час відзначення сторіччя Товариства Червоного Хреста України червонохрестівці Львівщини здійснили обряд покладання квітів пам’яті і шани на могилу видатної попередниці, героїчної Катерини Зарицької.

На честь Катерини Зарицької у Пласті є курінь ч. 30 ім. Катрусі Зарицької. Заснований у Львові 26 березня 1995 року ст. пл. Лесею Онишко (зв’язкова) та гурточками «Мангусти», «Фіалки», «Хом’ячки» та «Проліски».

У 1991 році вулиця Воровського у Львові була перейменована на Зарицьких – на честь українського професора – математика Мирона Зарицького та його видатної доньки Катерини.

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2725466-22-cervna-pamatni-dati.html

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *