«Червоний Хрест допоміг знайти захоронення мого дідуся», – В.Гурмак, професор ЛНАМ, член президії Личаківської РО м. Львова ТЧХУ

Нещодавно група львів’ян повернулася  з Польщі, яка побувала у колишньому фашистському концентраційному таборі «Майданек». У ній брав участь і наш співрозмовник Василь Гурмак, професор кафедри монументально – декоративної скульптури ЛНАМ, член президії Личаківської РО м. Львова ТЧХУ.

«Мій дідусь, – розповідає п. Василь, – працював у 1943 р. на залізниці черговим на переїзді у селі Назавізів Надвірнянського району на Прикарпатті. Він обслуговував рампу і мав будку від дощу. Вона була просторою, мала підвали і в ній, час від часу, переховували людей  не арійської раси. Хтось доніс у жандармерію. І цього було досить для арешту і відправки по етапу в м. Станіслав (тепер –Івано – Франківськ), потім у м.Люблін, а звідти – у концтабір «Майданек», звідки вороття вже не було».

Про останні дні арештанта із с. Назавізова допоміг дізнатися Червоний Хрест, який хоч і мав у Третьому Рейху надзвичайно обмежені права, але до його голосу хоч-не-хоч доводилося дослухатися, тому що від нього багато в чому залежала міжнародна думка про державу, як таку. Тож при їх сприянні комендант концтабору у 1943 р. дав офіційну довідку, в якій стверджував, що дідусь помер в рік арешту і був похований у братській могилі.

З неофіційних джерел стало відомо, що за спробу втечі з концтабору Майданек, дідусь  був повторно арештований і спалений гестапівцями у топці паровоза.

 

 

Чи так це було, чи не так – нині вже не дізнається ніхто. Але бути спаленим у печі крематорію, це було цілком реально і буденно у ті лихі для світу часи.

Так трапилося не з одним мешканцем Галичини, причому навіть тоді, коли у нього був духовний сан. Яскравим прикладом цього може послужити о. Омелян Ковч, уродженець с. Космач, що недалеко від м. Косова. Будучи парохом у містечку Перемишляни на Львівщині, він хрестив євреїв, обстоював права не арійців, за що був заарештований і етапований у концтабір Майданек. Там продовжував душпастирювання: сповідав, причащав, правив молебні. А коли захворів, табірні медики не поспішили з допомогою. Помер в 1944. Тіло священика спалили у крематорії.

 

 

 

Вдячні нащадки пам’ятають геройство того покоління. Церква проголосила, наприклад, о. Омеляна Ковча Блаженним. Земляки створили благодійний фонд ім. Омеляна Ковча у Львові. У його члени вступив і п. Василь Гурмак. Як його активіст, а також професор кафедри монументально – декоративної скульптури Львівської національної академії мистецтв, він запроектував галерею погрудь і пам’ятників о.Омеляна Ковча, ескізи подав на конкурс і журі буде вирішувати, котрий проект втілиться у бронзу і мармур, а який ні.

 

 

На католицьку Вербну Неділю, 25 березня, 57 членів благодійного фонду ім. Омеляна Ковча вирушили на екскурсію зі Львова до Любліна, а звідти – у меморіальний музей, яким зараз став колишній концтабір «Майданек».

 

 

Їх завдання, не тільки віддати пошану мученику-земляку у роковини його смерті, але і затвердити з місцевим керівництвом проект пам’ятника видатній людині-герою. Серед конкурсантів була робота і п. Василя Гурмака.

 

 

Василь Миколайович пройшов з екскурсантами по всіх туристичних точках, які нині викликають гострий інтерес сучасників. І коли ми його запитали, які враження він виніс з цієї мандрівки, то почули відповідь: «Я почувався у концтаборі так, ніби мене самого піджарюють на гарячій сковорідці».

 

 

Важко суміщати обов’язки скульптора, митця, громадського діяча, члена Червоного Хреста, і особисті глибинні враження всього життя, які навіяні родинною історією часів Другої світової війни.

 

 

І цілком логічно, що нині, у Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів львів’яни, а з ними і п. Василь Гурмак, взяли участь у скорботних заходах, які проводилися 11 квітня на Львівщині.

 

 

“Минуле – не повинно повторитися! – Завершив свою розповідь Василь Миколайович, – Мир – наш безцінний бар. І його треба берегти, як зіницю ока”.

 

 

Про жахіття минулого – не треба забувати ніколи.

 

Фото – Василя Гурмака

Ірина Апостолюк,

голова Личаківської РО м. Львова ТЧХУ

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *