До Міжнародного для людей похилого віку: Зарисовка про житіє 77-річного пенсіонера Валерія Петущака

Він пережив дванадцятибальний шторм, навчився кермувати яхтою без штурвала й одного разу… напав на триметрову акулу.

Валерію Петущаку, 77-річному пенсіонеру, не сидиться вдома. Щовихідних він поспішає до Дніпра. Там, у гавані Київського крейсерського яхтклубу, пришвартувалася його “Лелітка” — дев’ятиметрова яхта.

На цьому судні він разом зі своєю дружиною здійснив навколосвітню подорож. Чотири роки на воді, безліч пригод, екстриму й незабутніх вражень.

Здавалося б, у такому похилому віці можна відпочивати. Ні, невтомний мандрівник, вчений і письменник мріє про нові маршрути. Засмаглий, жилявий, стрункий… Навіть не віриться, що Валерію  Петущаку вже за сімдесят. Такий же енергійний і життєрадісний, як і раніше.

“У мене немає ні місця, ні часу для смутку, — жартує. — Спогади про морські мандрівки гріють душу, додають настрою й наснаги на нові звершення. Але про плани наразі жодного слова: не хочу розсмішити Бога”.

“Ви досить відважна й рішуча людина — не кожен наважиться на яхті пройти три океани, дванадцять морів і подолати 30 тисяч миль. Чи правда, що в Індійському океані ви навіть напали на акулу? — запитую мандрівника. – Чи це хтось придумав?”

Капітан яхти всміхається і мовчки киває головою, мовляв, було таке. Суща правда. А що тут дивного?

“Хочеш вижити, хочеш врятуватися, треба боротися, — каже. — До останніх сил. Такий закон природи. Було це біля атолу Саломон в архіпелазі Чагос. Почався сезон ураганів, який тривав майже два місяці. Ми мерщій пришвартувались до берега й чекали сприятливої погоди. Чим харчувались? Переважно кокосами та рибою, яку ловили в океані. Одноманітне меню добряче набридло. Отож вирішив вполювати лангустів. Захопився настільки, що не помітив триметрової хижачки: сунула на мене, мов танк. Що було робити? Чекати, коли проковтне? Тієї миті у мене не було ні гарпуна, ні ножа. Лише поліетиленовий пакет. От і кинувся з ним на акулу. Зубата хижачка, вочевидь, не очікувала такого зухвальства. Відтак повернула вбік. Це і врятувало мені життя”.

…Співрозмовник дістає карту, неквапливо розгортає її і показує маршрут, який здолала його “Лелітка”. Цю яхту він купив у знайомого майстра і через рік вирушив у навколосвітню подорож. Це вже друга його мандрівка морями та океанами. Перша була невдалою. Стартували з Владивостока. За чотири місяці дісталися до Нової Зеландії. Звідти Валерій змушений був повернутися додому: капітан та один із членів екіпажу емігрували в Австралію.

“Тож у наступну подорож я вирішив іти сам, — згадує. — Дружина не відпустила. Сказала, що тільки разом з нею. Спробував відмовити. Знав, що в неї морська хвороба. Не допомогло. Ось так ми й вирушили разом — назустріч пригодам і випробуванням.  Чорне, Мармурове, Середземне море, Атлантичний, Тихий океан… Ой, є що згадати. Галапагоські острови, Таїті, Тонга… У Новій Зеландії ми вирішили підрихтувати яхту. Коли виважували з води, ненароком пошкодили. На ремонт потрібні були гроші. Тож довелося осісти в країні на дев’ять місяців. Ремонтував техніку, виконував зварювальні роботи. Місцевому підприємцю це так сподобалося, що хотів залишити мене ще бодай на три роки. Офіційно. Та я відмовився. Заради мандрівки”.

“А як вам вдалося вижити під час дванадцятибального шторму?” — цікавлюсь.

“О, то було важке випробування, — зітхає. — Яхту жбурляло, мов тріску. А коли пошкодило штурвал, почало крутити на місці. Призвичаївся керувати вітрилами. Ось так рухалися. До берега. Ми вижили тому, що не здавалися. Ніколи. Натомість боролися з останніх сил. І перемогли”.

Автор – Володимир ІСАЄВ, Експрес

Фото – автора
Джерело:

http://expres.ua/news/2017/09/30/264662-vin-perezhyv-dvanadcyatybalnyy-shtorm-navchyvsya-kermuvaty-yahtoyu-shturvala

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *